З християнізацією Київської Русі входять в моду мідні та бронзові хрестики, суцільно відлиті та складені з двох частин – енколпіони. Більшість предметів давньоруського дрібного литва представлена двостульчатими хрестами, які різняться за формою, зображеннями на них і супроводжуючими написами, а також місцем і часом виготовлення. Задум конструкції енколпіонів передбачав створення місткого ларця-мощесховища на базі форми хреста з подальшим зображенням на ньому різних сюжетів. Саме цій ідеї і відповідають енколпіони. І хоча протягом століть змінювалася їхня форма та оздоблення, сама конструкція залишалася сталою [20, с.106–107]. Зображення на хрестах-складнях сприймалися як вище заступництво для його власника, як оберіг від усіх можливих нещасть і хвороб. Для віруючого хрест набував важливого значення у зв’язку зі змістом його пустотілої частини, яку можна було наповнити особливо шанованими речами (земля, деревина, мощі). Головною сюжетно-композиційною рисою цих сакральних виробів є зображення Христа і Богоматері (на лицевій стулці зобра¬жений Христос, а на зворотній – Богоматір з немовлям). По краях хреста вміщувалися зображення святих. На терени Києворуської держави хрести-енколпіони потрапили з кількох напрямів: 1) Візантії; 2) Великої Моравії; 3) Сирії (через Херсонес). Певний час вважалося, що енколпіони виготовлялися у Візантії або Херсонесі, а на Русі проводилася лише кінцева обробка. Проте з відкриттям у Києві майстерні-півземлянки для виливання цих хрестів, де виявлено форми та готовий виріб, дві частини від інших, хрестик з емаллю, було підтверджено гіпотезу Б. Рибакова про їх місцеве виробництво [29, с. 123]. Руські майстри не копіювали сліпо чужоземні взірці, а з плином часу виробили свою, оригінальну форму хреста-енколпіона. Так звані київські енколпіони мають розширений на кінцях вигляд медальйонів – трилопатеві завершення. На думку Б. Рибакова, така форма могла бути стилізацією „дерева життя”, адже від стилізованого дерева з одним стовбуром і двома гілками до хреста зовсім недалеко. Тим більше, що і „дерево”, і хрест вважали животворящими. Щодо іконографії, то найчастіше в центрі подано Розп’яття або Божу Матір (Одигітрію). В медальйонах зображали апостолів, святих, архангелів: Миколая, Козьму, Дем’яна, Гліба, Бориса. Інколи закінчення рамен мають прямокутну форму. Можна припустити, що на Русі було декілька центрів виробництва цих сакральних предметів. У літературі переважно вказується на Київ. Однак із досить високою ймовірністю слід говорити про галицько-волинський осередок. Таку гіпотезу підтверджує знахідка форми для виготовлення енколпіонів у Володимирі. Спочатку вони виготовлялися у глиняних штампах і мали менш чітке зображення, пізніше – у формах з м’якого каменю. Останні відзначалися чітким опрацюванням деталей. Енколпіони інкрустувалися білою або чорною масою (Дорогочин, Грудек-Надбужний) чи перегородчастою емаллю (Городок біля Шепетівки). Серед простих людей поширювалися хрести з каменю, бурштину (Володимир, Дорогочин, Дорогобуж, Чермно). В середньому їхні розміри: 2, 2 x 2, 2 см; 3, 5 x 2,5 см. Відомі енколпіони і менших розмірів (1,7x4,3 см) з прямими кінцями рамен. Про хрести з грубим зображенням розіп’ятого Христа ґрунтовну розвідку зробив В. Сєдов [31, с.63–66]. Він пише, що подібні витвори відомі в середньодунайських землях, Фінляндії та Скандинавії, а ведуть свій початок з Великої Моравії, де виявлені найбільш ранні екземпляри. Їх поширення на території Русі припадає, на його думку, на Х ст. Один з таких енколпіонів походить з городища Заріччя на р. Стугні [31 с.63–64]. Поява виробів цього типу на Русі дала поштовх для творчості місцевим майстрам і їх вироби в ХІ–ХІІІ ст. розходяться в різних напрямках, в тому числі і на Подунав’я [31, с.65], зокрема, в Угорщину, де зафіксовано більш як 40 таких предметів (давньоруського і візантійського походження), також у Румунію та Молдавію. Поширення давньоруських енколпіонів в Угорщині обумовлювалось, зокрема, політичними зв'язками угорської та галицько-волинської знаті [31, с. 65]. Дані про знахідки “пекторальних” хрестів знаходимо в книзі під редакцією Міхала Валіцького “Sztuka Polska przedromańska i romańska do schulku XIII wieku” (1968 р.). В ній зазначається, що подібні вироби носили не тільки найвищі духовні особи. Один з них походить з поховання в катедрі Гнєзно і вважався витвором візантійських майстрів. Проте порівняння з давньоруськими аналогами привело до переконання, що цей виріб походить з Києва і датується першою половиною ХІІІ ст. або кінцем ХІІ ст. [35, с. 293]. Олов’яний хрест виявили в найдавнішому похованні Тинецького абатства. Встановлено, що зібрані на території Польщі “хрести-пекторалі”, привезені із Русі (дод. 11). Вони складаються з окремих половин (аверс та реверс), скріплених завісами. В середині їх є місце для реліквії. Одні з них прикрашені орнаментами з чорною та білою емаллю, інші оздоблені фігуральними мотивами в техніці відливання. Закінчення рамен має вигляд медальйонів, у яких розміщено погруддя святих, на деяких з них є написи (монограми) імен. Отже, у зв’язку з християнізацією Русі набувають поширення такі нові для східних слов’ян сакральні предмети як хрести-енколпіонів. На теренах давньоруської держави візантійські зразки зазнали еволюції форм, що привело до виникнення київського або руського різновиду енколпіонів. У ХІІ–ХІІІ ст. хрести-складні, виготовлені руськими майстрами, експортувалися у північно-західному напрямку (Польща) та на Подунав’я (Угорщина, Румунія).
