Волинські енколпіони та хрестики серед давньоруських сакральних виробів
Центрами декоративно-прикладного мистецтва Північно-Західної Русі були Луцьк, Дорогобуж, Пересопниця, Володимирі де працювали майстри-ювеліри. Асортимент виробів володимирських майстрів був досить різноманітним. Так, у некролозі князю Володимиру Васильковичу перераховуються золоті ікони, оклади церковних книг, прикрашені сріблом, емаллю, перлами, відлиті з міді ворота, дзвони. Крім виробів місцевих майстрів, на території Галицько-Волинського князівства поширювалися витвори київських [5, с.64]. Про місцеве виробництво подібних речей свідчить знахідка ще невідшліфованої іконки Христа на троні, що виявлена у ремісничій майстерні в Галичі [5, с. 68]. У Луцьку по вул. Короленка у 1981 р. Г. Охріменком відкрито залишки житла-майстерні: печі (80 x 80 см) та дзвоноподібного тигля з масивною ручкою й отвором біля неї, шматочки олова тощо. Всього на території Волинської області знайдено понад 100 бронзових хрестиків та енколпіонів. По одному енколпіонові в Жидичині Луцького, Бубнові Володимир-Волинського, Запіллі, Затишші, Угровську Любомльського районів, м. Володимир-Волинському. М. Кучинко стосовно території всієї Волині виділяє такі типи хрестів: 1. Натільні рівнораменні (1, 8 х 1, 8 см) з потовщеннями на кінцях (Сонсядка – Сутійськ, Дорогичин – ХІ ст.); з розширеним перехрестям на кінцях рамен (Дорогичин, Дорогобуж – ХІ–ХІІ ст.); з потоншеними кінцями рамен (Дорогобуж, Белз, Лужки у Підляшші – ХІ–ХІІ ст.). 2. Хрестики розміром 5 х 3 см з розширенеми на кінцях раменами і конічним виступом зверху, з отвором та лицевим зображенням Розп'яття. 3. Більш складні енколпіони, розмірами від 3 х 6 см до 7 х 10 см, з заокругленими кінцями рамен (Белз, Дорогичин, енколпіон із Володимир-Волинського з зображенням Богородиці із піднесеною для благословення рукою, на аверсі є напис “Борис”, на реверсі - “Гліб”). Такі вироби М. Кучинко відносить до ХІІ–ХІІІ ст. 4. Енколпіони невеликих розмірів (1, 7 х 4, 3 см) з прямими кінцями рамен і розширеними вушками. Деякі з них інкрустовані білою і чорною масою (Дорогичин, Грудек Надбужний, Обровці – ХІІ-ХІІІ ст). У інших інкрустовані стулки хреста перегородчастою емаллю, з мотивом “городки” (Городище біля Шепетівки) [22, с.45–50]. Крім цього, ще можна виділити підовальний енколпіон з розп’яттям, знайдений у Луцьку (зберігається в історико-культурному заповіднику “Старе місто”). Високою досконалістю виробництва відзначається енколпіон із Затишшя з масивним вушком, що складається із двох півсферичних половинок. У центрі знаходиться Розп’яття та напис І-С Х-С. На кінцях хреста зображені святі та написи біля них: з лівого боку – Б (БОРИС), з правого – Г (ГЛІБ), зверху – ІОАН, знизу – ГЕОРГІЙ. На звороті – зображення Богородиці, а на кінцях – погруддя святих з написами: зверху – ПЕТРО, зліва і справа – КУЗЬМА, ДЕМ’ЯН, знизу – ВАСИЛЬ. На половинках вушка є напис І-С Х-С [27, с.114]. Аналогічні енколпіони, за повідомленям автора знахідки В. Артюха, зберігаються в колекції Львівського історичного музею. Вони походять з Крилоса, Неслухова, Львова. [22, с. 83–84; 8, с.7–8]. Ці вироби, а також речі із с. Запілля Любомльського району (дод. 10) відзначаються більшою деталізацією, а останній – ще й прекрасною збереженістю. Написи на ньому відсутні. Енколпіон XII ст., виявлений у Гродно [5, с.67], дуже подібний до виробу з Любомльського району. Він, швидше всього, виготовлений з глиняної матриці, оскільки має менш чітку прорисовку. Хрест-енколпіон, знайдений у Жидичині, має аналоги з городища ХІ–ХПІ ст. Дрисвяти Браславського району та з городища Маскавічи цього ж району (колишня Полоцька земля, басейн Західної Двіни). На підставі наведених фактів можна зробити припущення, що вироби волинських майстрів-ювелірів різними торгівельними шляхами розходилися по західних та північних територіях сучасної Білорусі і були поширені у Гродненському, Полоцькому князівствах і, не виключено, сусідньому Туровському. Наведені в енциклопедії „Археологія і нумізматыка Беларусі” (1993 р.) енколпіони Східної Білорусі (наприклад, з могильника Курганне, Гомеля) мають інший, чітко відмінний (можливо, місцевий) стиль виконання, або потрапляли з південного Подніпров’я відомими торговими шляхами [5, с.65]. У період існування Галицько-Волинської держави набули поширення характерні для другої пол. XIII-XIV ст. енколпіони-квадрифолії. У колекції Львівського історичного музею є три енколпіони цього типу, що походять з Поділля. Один такий хрест виявлено на околиці Лучеська [34, с.49, 52]. Волинські виробники нерідко орієнтувалися на київські зразки. З місцевої майстерні, очевидно, походить екземпляр із селища Козлів біля Локач, переданий до Локачинського народного музею. Отже, на основі поданого можна ще раз підтвердити відомості про існування в часи Київської Русі на території Волині розвинутих центрів ювелірного виробництва, зокрема, в Луцьку, Володимирі та Любомлі, продукція яких широко розходилася в межах Галичини та Волині і, ймовірно, далі. Волинські енколпіони та хрести відрізнялися деякими деталями, розмірами, сюжетами та формою від виробів галицьких, київських та з інших територій. Більшість із них (з грубим зображенням Христа) треба віднести до другої половини ХІІ – ХІІІ ст. Більша частина знахідок хрестиків й енколпіонів, котрі представлені у волинських музеях, мають чітко виражені локальні особливості, що також підтверджує думку про самобутність та оригінальність робіт умільців з Волині.
