На території Волині знахідки лунниць відомі з шарів ХІ–ХІІ ст. (Луцьк-Гнідава (знахідка М. Кучинка), Дорогочин, Білів, Будераж, Пересопниця, Бердичів (Райковецьке городище) та ін. [22, с. 46; 23, с. 136; 13, с. 112, табл. ХХІІ]. Вони широко- та круторогі, розміром від 2 до 4 см, з вушком або трубочкою для підвішування. Всі волинські знахідки вписуються в загальноруську типологічну схему, розроблену В. Гольмстен [32, с. 23, 24]. До найбільш цікавих знахідок можна віднести срібну лунницю з Луцька, між ріжками якої є хрестик (дод. 7: 6), яка зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею (А – 502). Вона прикрашена дрібною псевдозерню. Подібні підвіски були поширені на всіх східнослов’янських землях. Найранішою аналогією, датованою ІХ–Х ст., є лунниця з Кузнецівського городища на Дону [21, с. 104]. Нещодавно перелік волинських знахідок поповнився ще шістьома екземплярами, що походять з околиць Луцька (дод. 8). Зокрема, 3 лунниці автором виявивлено у фондах Волинського краєзнавчого музею. Перша з них (А – 15913) розмірами 2,5 х 2,5 см., виготовлена із бронзи, кінець одного ріжка обломаний, оздоблена зигзагоподібними смугами псевдозерні (дод. 8: 5). Друга (А – 15914) розмірами 2,3 х 2,5 см., виготовлена з свинцево-олов’янистого сплаву, не орнаментована, має сильний згин, частина вушка обломана (дод. 8: 4). Третя (А – 15915) має розміри 2,4 х 2,5 см., виготовлена з свинцево-оловянистого сплаву, кінець одного з ріжків обломаний (дод. 8: 6). Крім того, з території Волині походять ще три лунниці, які зберігаються в приватних колекціях (дод. 8: 1-3) Тобто, усі вони середнього розміру (від 2 до 3 см), відлиті в односторонніх ливарних формах із бронзи чи свинцево-олов’янистих сплавів. Орнаментовані зиґзагоподібними смугами псевдозерні, косими або кривими лініями тощо, два з цих екземплярів взагалі без орнаменту. П’ять лунниць за типом є широкорогими (дод. 8: 1, 2, 4-6), одна – замкнута (дод. 8: 3). На останній є зображення хрестика, кінці рамен якого сполучені з ріжками. Дві аналогічні лунниці експонується у Рівненському краєзнавчому музеї (А – 1654; А ¬– 2263) (дод. 7: 4-5). Крім того у фондах Рівненського краєзнавчого музею зберігаються ще три лунниці. Всі вони широкорогі, орнаментовані зигзагоподібними смугами зерні. Перша (дод. 7: 1) виготовлена з бронзи і має розміри 2,7 х 2,8 см. (А – 3315). Друга виготовлена зі срібла розмірами 2,7 х 2,8 см. (А – 2262). Третя виготовлена з бронзи, має розміри 3,3 х 2,8 см. Особливий інтерес для дослідників становить композиція лунниць з хрестом. Носіння таких лунниць вважалося засобом, який оберігав від хвороб. Хрест був важливим символом ще в дохристиянські часи. Він слугував амулетом, що оберігав його власника з усіх чотирьох боків [5, с. 556; 12, с. 9]. Лунниці з хрестом могли мати й ширше тлумачення. Шанування Сонця і Місяця, як покровителів шлюбу було дуже поширеним явищем. Ці небесні світила уявлялися божественним подружжям – взірцем людських сімейних стосунків [12, с. 570]. Як гадає В. Даркевич, композиція на лунниці могла означати нерозривність, єдність чоловічого і жіночого начал, бути символом освяченого шлюбу [16, с.61]. Б. Рибаков припускав, що лунниці ХІ–ХІІІ ст. зображували небосхил з його двома небесами, що нависають над землею, яка представлена розміщеним хрестом з п’ятьма квадратиками або у формі самого хреста. На лунницях можна бачити і три позиції сонця, символіку дощу у вигляді рисок, а також землю. Синтез трьох елементів міфу являють підвіски-кільця, у яких в середині кола-сонця розміщена лунниця-небосхил, а під нею хрестоподібно розташовані квадратики землі [29, с. 535]. Ряд дослідників вважає, що композиція лунниці з хрестом є свідченням співіснування язичницьких вірувань і християнської релігії, що було досить частим явищем на той час. Адже, як відомо, після офіційного запровадження наприкінці Х ст. християнства на Русі до його повної перемоги тут було ще далеко. Важливою рисою релігійних вірувань східних слов’ян початку ІІ тис. н. е. був синкретизм старих і нових ідей, які то існували поруч, то перепліталися між собою. Про існування язичницьких традицій після запровадження християнства свідчать письмові пам’ятки та археологічні матеріали. Адже в комплексах Х–ХІІ ст. неодноразово зафіксовано різноманітне намисто, де разом з християнськими символами (хрестиками, енколпіонами, іконками) серед усіляких намистин знаходились язичницькі амулети-обереги, в тому числі й лунниці [14, с. 285, 286; 10, с. 133-135; 23, с. 137-139]. Отже, культ місяця виник ще в часи неоліту і проіснував практично до наших днів. Відображенням цього культу є, зокрема, підвіски у вигляді напівмісяця – лунниці. Традиція виготовлення подібних підвісок сягає часів ранньобронзового віку і походить з далекої Ірландії та Шотландії. Звідти ці вироби потрапляли до Північної Європи. Пора найбільшого їх поширення в давній Україні, в тому числі й Волині, – Х–ХІІ ст. н. е. Можна припустити, що на територію Русі традиція виготовлення лунниць була привнесена завдяки контактам русичів із вікінгами. Знахідки лунниць на території Волині подібні до знахідок з інших давньоруських регіонів, що є свідченням широких культурних взаємозв’язків.
