Мініатюрні сокирки із бронзи, заліза неодноразово траплялися у культурних шарах ХІ–ХІІ ст. на території Волині. Це, передусім, уже згадувані нами знахідки у Дорогочині, Жорневі, Зимному і Майдані Новому (дод. 5: 5, 6, 8). Зокрема, із Жорнова відома бронзова підвіска-амулет у формі сокири. Знайден вона була у давньоруському житлі, що датоване другою половиною ХІ – першою половиною ХІІ ст. У цьому самому житлі серед багатьох інших речей (залишків печі, кераміки, побутових виробів та ін.) виявлено уламок втулки звичайної сокири із вирізним обухом і відростками – щекавицями, що за формою подібний до мініатюрних сокирок-амулетів [28, с. 126-127]. Зимнівська мініатюрна сокирка, зроблена із заліза, була виявлена в культурному шарі VI – VII ст. н.е. [4, с. 43]. З цього можна зробити припущення, що традиція виготовлення амулетів-сокирок на Волині йде ще з ранньослов’янських часів і пов’язана зі східнослов’янським племенем дулібів, яке проживало на даній території в ті часи. З іншого ж боку, виникає питання, чи можна віднести цю сокирку до даного періоду, оскільки, як свідчать археологічні розкопки, які проводилися під керівництвом Г. Охріменка в 90-х роках ХХ ст., культурний шар ранньослов’янської пам’ятки „Зимнівське городище” змішаний із іншими культурними шарами, один з яких відноситься до ХІ – ХІІ ст. н. е. У монографії „Зимнівське городище” В. В. Ауліх вказує на маленькі розміри знайденої тут сокирки (ширина леза – 4, 6 см, довжина виробу – 6, 4 см, діаметр вуха для ручки – 1, 4 см) (дод. 5: 7). Автор ставить під сумнів її практичну придатність і робить припущення, що це могла бути просто дитяча іграшка [4, с. 43]. Перелік мініатюрних сокирок-амулетів, знайдених на території сучасної Волинської області нещодавно поповнився іще трьома екземплярами, які походять з околиць Луцька. Один із них зберігся майже в цілому вигляді, а два інші фрагментарно (дод. 5: 1-3). Усі екземпляри виготовлені із бронзи та мають подовжений вирізний обух з мисоподібними виступами на ньому. Лезо найкраще збереженої сокирки дещо відтягнуте донизу, а на її шийці з одного боку розміщені два невеликі рельєфні валики, що відмічають перехід від леза до обуха. З іншого боку, напроти цих валиків, є вм’ятина, яка з’явилася, можливо, внаслідок удару. Бокові грані сокирки обрамлені бордюром із двох заглиблених врізних ліній і невеликими круглими виїмками Ширина леза дорівнює 1, 6 см, довжина сокирки – 3, 8 см, а внутрішній діаметр обуха – 0, 8 см. Відповідно до наведеного опису дані знахідки є аналогічними до першої групи сокирок-амулетів, виділених Н. А. Макаровим [24, с. 43]. Окрім цих знахідок, є ще один екземпляр, знайдений на території Волинської області. Він належить до збірки металевих предметів, про яку повідомлялося в статті В. Савицького ,,Колекція бронзових фібул ІV–V ст. н. е.” [28, с. 213]. Ця мініатюрна сокирка виготовлена із заліза, за формою та розмірами вона дещо відрізняється від названих вище трьох екземплярів. Її лезо має форму прямокутної трапеції, нижній його край злегка заокруглений. Обух сокирки підтрикутної форми. Її поверхня покрита іржею. Ширина леза дорівнює 3 см, довжина сокирки – 4, 5 см (дод. 5: 4). Про призначення даного виробу здогадатися важко, але за зовнішніми ознаками її навряд чи можна віднести до серії підвісок-амулетів. Підсумовуючи усе вище викладене і враховуючи думки усіх авторів, котрі досліджували питання про призначення і застосування мініатюрних сокирок давньоруського часу, хочемо звернути увагу на таке. Безумовно, слід погодитися з Н. А. Макаровим, що не можна пов’язувати амулети-сокирки безпосередньо із вшановуванням Перуна. З іншого боку, як нам відомо з численних археологічних матеріалів, співіснування язичницького і християнського, старого і нового у світогляді широких верств населення того часу було досить поширеним явищем. Яскравим прикладом цього може слугувати різноманітне намисто, де поряд із християнськими образками серед усіляких намистин знаходилися лунниці та інші підвіски. У деяких випадках язичницька і християнська символіки зливаються в одній речі. Прикладами такого переплетення можуть бути хрести в колі або на лунниці (символ християнської віри разом з давніми божествами – Сонцем і Місяцем) [10, с. 134]. Знаючи про вплив язичницьких вірувань на християнську обрядовість, можна припустити, що культ Перуна отримав у ХІ ст. подальший розвиток, який виявився в появі особливих типів військових амулетів, котрими й стали підвіски-сокирки.
